Певчее... Соловей-Заочник

                Перевод с украинского:
                http://www.stihi.ru/2015/01/29/518



Простят ли певчим нам стихи – не ружья?
метафоричность сбитых всех колен,
цветы на вышиванках?.. мы не хуже,
чем  те, кто будит совесть: жизнь – не тлен!..

Простить ли смогут ненависть и злобу,
чеканный каждый шаг на мостовой?
Простят ли матерей, жену у гроба
того, невольно сделал кто вдовой?..

Да и простит ли Бог, коль слышит снова,
что молодость кладут на плаху лет?!
Покойниками дети,  право слово,
становятся, едва явившись в свет…

Молчит Всевышний…Боже, как же стыдно
за стук напрасный, яблочный ранет,
за руки дымных труб – торчком, чтоб видно –
за аиста, что  род'ной крыши нет…

Ну, а простит ли сердце, что в удушье,
что тщетно ищет оправданья слов,
что не умеет биться равнодушно
на слёзы вдов…


Оригинал:


А  чи  пробачать  нам  –  співочим  –  вірші,
метафоричність  збиваних  колін
і  вишиванок  квіти?  Ми  ж,  бодай,  не  гірші
за  тих,  що  будять  совість  поколінь...

А  чи  пробачать  ненависть  і  злобу,
карбовану  бруківкою  ходу?
Пробачать  матерів,  дружин  жалобу,
чорнечу  витривалість  на  біду?

А  чи  пробачать,  чи  почують  в  Небі,
як  гине  молодь,  як  іде  з  життя?
Небіжчиками  діти  їх,  далебі,
стають,  ще  не  з'явившись  у  буття...

А  чи  пробачать?..  Боже,  як  ганебно  –
за  марний  стукіт  яблук  у  садах,
за  руки  димарів  –  сторчма  у  небо  –
і  за  лелеку,  що  не  знайде  рідний  дах...

А  чи  пробачать  серце,  що  так  тужить,
що  так  щукає  виправдання  слів,
що  досі  не  навчилось  буть  байдужим
до  сліз  і  вдів...