Як тяжко бачити життя очами реаліста.
Як тяжко дихати повітрям тим в'язким.
Як сумно думати про долю революціоніста,
Бо зміст думок не сприйняті ніким.
У світі, де народ не має свою думку,
Не можу жити, не скрипа зубами,
Де натовп все шукає порятунку
У владі нашій,що обдурює роками.
Але надія паразитом насаждає
Ту віру, яка живе роками,
І живиться людьми, в яких життя минає
Із думкою,що жити будем щасливо ми з вами.
Хотіла б стати я безцільним оптимістом,
Дивитись в очі мудрого Мольєра-портретиста,
Підкореним натурою з відточеним тим хистом,
Не бачити суцільної біди захопленого міста.
Терни життя
© Copyright: Дарина Небо, 2015
Свидетельство о публикации №115020310866
Свидетельство о публикации №115020310866
Рецензии