Під зеленою вербою із криниці,
брали воду, розмовляли молодиці:
- Чула, Галю, як співає соловейко?
-Ні, не чула, то співала моя ненька.
Як дівчина світлолиця сумувала,
на шлях битий цілу нічку поглядала.
Поглядала і співала так журливо,
під віконцем вишивала неквапливо.
Десь поїхав козаченько, чи вернеться,
в неї серце, бідна птаха, сильно б`ється.
Як згадає поцілунки, гірко плаче,
повертайся, я чекаю, мій козаче.
Повертайся козак влітку чи зимою,
ми зустрінемося, любий, під вербою.
Нічка темна від сторонніх нас укриє,
тільки пісня солов`їна знов хай лине.
Полетіла б за тобою на край світу,
і ніщо мене не може зупинити.
Сонце світить і горять любов`ю очі,
від любові світло навіть опівночі.
Під зеленою вербою із криниці,
чорноброва воду брала молодиця.
Постояла, на дорогу задивилась,
край дороги лиш калинонька схилилась.
Пiд зеленою вербою
© Copyright: Любовь Постникова, 2015
Свидетельство о публикации №115020108392
Свидетельство о публикации №115020108392
Рецензии