Якби дощ омивав мою душу
Я б його з нетерпінням чекала.
Я його мертву тишу порушу -
Пожаліюсь, що заблукала.
Він омиє усі мої рани,
Обійме мене і приголубить,
Залікує усі мої шрами,
Вимиє тих, кого серце так любить.
Після нього знов хочеться жити
І надія вертається в серце,
Знову хочеться когось любити,
Відчинити душі своєй дверця.
Якби дощ омивав мою душу,
Я б не стала в собі все тримати,
Я поплакати з ним буду мушу,
Щоб спочатку життя починати.
Я б із чистим сумлінням і серцем
В життя нове своє промайнула,
І малим безневинним стебельцем
Знов зросту позабувши минуле.
Якби ж дощ омивав мою душу...
© Анна Шевченко
01.02.2015
Свидетельство о публикации №115020106507