Там падав снiг

Там падав сніг, це - рік тому,
Ховались тіні у пітьму.
Я про той бій і нас, живих…
На барикади падав сніг.

О сьомій закрили широкі проходи, —
Іти по одному, а краще йти геть!
Тут ходять "тітушки", ідіть вже додому!
Без жартів говоримо, чути тут смерть.

Вже денною зміною зв'язані шини,
Дозорці від вітру ховаються в тінь,
"Жовтневий" у світлі, мов світяться стіни,
Сьогодні стояти дванадцять годин.

Замерзла вже гречка, що несли раніше,
Як добре, що сало не мерзне у лють,
Підранок стає все чомусь холодніше,
Сто метрів безлюддя і чай не несуть.

Далеко за північ. Метро зупинили,
І щось чатовий нам показує в даль,
Кричить, що: на "сьомій" укріплюють сили!
Що думають в штабі, ти спробуй, вгадай?

Замовкли на сцені і просять уваги,
Неначе завмерло усе у стрибку.
А небо собі розв'язало бесаги…
І скільки ще снігу в зимовім мішку?

Ідуть онде троє з афганської сотні,
"Периметри" різні для нас і для них,
Там парком кружляють шакали голодні:
"Тітушки" і зрадники, — повно тут всіх.

Болять уже очі вдивлятися в темінь.
Позаду, на сцені, про владу кіно.
Підмога прийшла, то підкріплення "денне",
І де вже той ранок, щоб все розсвіло?

Ведуть, заламавши їм руки за спину,
"спортсменів" з Грушевського, нам туди зась!
Чи думав хтось з них, що ось так Україну
За сотню і пляшку він зрадникам здасть?

Зі страху обісцяні, суки продажні,
Ідуть "коридором", щоб бачили всі…
Сімнадцята Сотня уже в камуфляжі,
Чи справді це все? Чи то може ві сні?

Потроху сіріє, покликали грітись,
"Свободі" роздали "наряди на сніг",
Священник зі сцени нас просить молитись,
Стою біля бочки, не чуючи ніг…

Здається, сьогодні все стало чорніше,
Мовчазними стали усі, як один.
А знаєш, я чесно, чекаю найбільше
О восьмій разом заспівати наш Гімн…

Прикривши брезентом коробку з "пляшками",
Принесли й сховали поблизу в кущі,
Дівчата в "кафе" ллють усе те руками,
І "Беркут" нас тисне, неначе кліщі.

Мене в магазині пустили погрітись,
Дівчата та хлопці вже звикли до нас,
В куточку стою, в очі щоб не дивитись,
Вже десять хвилин, певне йти уже час.
 
Хтось здалеку в залі до мене всміхнувся,
Напевне здалось, тут усміхнені всі,
Я краще від них до вікна обернуся…
Сніг тане на куртці, стою, мов в росі.

На мирну ходу вже зібрались колони,
Хоробрі й рішучі всі мирні і злі.
Горить Прорізна і баламкають дзвони:
Режим, і комуна по лікті в крові.

Тоді України лишилася жменька,
Жовтневий і Стела, Хрещатик й навкруг,
Ще стрічка була, жовто-синя тоненька,
І мій побратим, мій нескорений друг.