Що ж тепер?

Що ж тепер?
Ворог ще не вмер,
Тепер шляхи наші розійшлися,
Ворожий люд схаменися.
Та все  дарма не чує лиходій,
Закрив вуха злодій,
Очі відводить наче соромливо,
Читаючи правдиве чтиво.
Тепер вже є ліхтар,
В вогнях Донецький шахтар,
Нема тільки миру на нашій землі,
Просять про мир дорослі й малі.
Чекати скільки ще потрібно?
Дощ за вікном сипле  дрібно.
Нема гніву в серці вже давно,
Не приваблює вино,
Розум наче в просторі німім,
Де ти зараз наш МІМ?
Захищати Батьківщину тебе призвали,
Там вбивають, знали,
А ми надіялись на мир,
Бо війна, це не тир.
Все з ніг на голову  давно перевернулось,
Ні зло не забулось,
Тільки Душа стомилася прохати,
Серце відчуло втому,  без відповіді кохати.
Все наче завмерло але живе,
Ми наче в ямі - життя пливе,
А ми чекаємо своїх синів,
Пес війни зголоднів.
 Світло неба і Землі,
Заповни сяйвом перемоги, дорослі й малі,
Прохають всіх хто є прийдіть на допомогу,
Допоможіть стати на нову дорогу.
Аби люд не тримали за псів,
Пес війни зголоднів,
А нам до цього яке діло?
Пес не народжене тіло,
Пора йому як мильна кулька згинути,
Душі вільних народів покинути,
На кожне зло є управа,
Життя це не забава,
Та й не лялька Вуду,
Горе я тебе забуду,
Бо ти теж в світлі згинеш так і знай,
Ворожі Душі в мильні кульки заганяй,
Світлий меч кохання,
Ладо почуй моє прохання.
Нехай руйнує плани  терористів,
Руських фашистів
На наше поле життя,
Не варто сипати чуже сміття,
Чужі забави, та знущання,
За це будуть вам покарання.
Не наші а світла меч в Україні відродився,
Зносить голови з пліч тих, хто муром з грошей відгородився,
Заставив плакати нас,
Ладо почуй жіночий глас,
І відверни терористів силу,
Відправ всіх у могилу.
Ті хто затіяв війну,
Нехай несуть свою вину,
Не до престолу,  а в пекельну піч,
Плутон, забери всіх ворогів  з України за одну ніч.
Ладо, світлом життя Україну збережи,
Творець народу допоможи.