Холодна казка... Перевод С. Груздевой

У холодному палаці оселився сірий вечір,
Він у вікна виглядає, чи не йде у гості світло.
Не самотньо, і не сумно… Та відкрилась кровотеча:
Як вповзав поміж щілинок - зачепився, не помітив…

Краплі крові пелюстками червонішої троянди
Просочилися на сходи, вітер в них шукає сонце…
Де воно – ніхто не знає, заглядав і у веранду,
Віти гнув дубам, тополям – відчайдушнім охоронцям…

Все даремно… Чхнув!  І краплі полетіли щонайдалі,
Віднесло їх і розклало на дорозі, мов приманку…
Милосердя йшло з Любов’ю, продирались крізь печалі,
Через хащі війн, шукали не закровлений  світанок…

Що шукаєш – те знаходиш! Та задарма не візьметься!
Перед щирістю Любові відкриваються  всі двері!
Милосердя пригорнуло вечір  лагідно за плечі
І загоїло ті рани… Випробовує,  химерить

Ніч:  підморгує зірками, то жбурляє  у колиску
Ту,  що світить найясніше. Що це сонце -  хто не вірить?
Та не сплутати зі  СЯЙВОМ ПРАВДИ ДНЯ - нічного блиску!
Не даруйте тьмі відвертість,  та шкодуйте навіть звіра,

Милосердя не втрачайте, і зустрінете світанок,
Від любові запалає свічка сонцем не плямистим.
З часом війни та химери, мов червоний сніг, розтануть,
І залишаться не краплі, тільки пам’ять – біль - намистом...


Перевод Светланы Груздевой -
http://www.stihi.ru/2015/01/31/6432

В ледяном дворце сегодня поселился серый вечер,
Он высматривает в окна, где он там, источник света.
Вроде бы не одиноко… кровь и греет, кровь и лечит,
Но откуда – не заметил – каплей на щеке согретой…

Капли крови лепестками пламенеющими розы
Просочились на ступени, ветер солнце в них качает.
Где оно – никто не знает… вечер заглянул и в росы,
Ветви гнул дубам и клёнам, что в охране изначально…

Всё напрасно…чих! – и капли разлетелись по округе.
Отнесло их, разложило вдоль дороги как приманку…
Милосердье шло с Любовью, продираясь сквозь все круги,
Через дебри войн…ища не окровавленной стоянку…

То, что ищешь, – то находишь! Да задаром жить не легче!
Только щедростью Любви приоткрываются все двери!
Милосердье приобняло вечер ласково за плечи –
Затянулись тотчас раны…но колдует на поверьях

Ночь: то звёздами мигает, то швыряет, между прочим,
Ту, что светит гуще, ярче. Что то – солнце, кто не верит?
Только правду света дня не перепутать с блеском ночи!
Не дарите откровенность ночью, пожалейте зверя...

Не теряйте милосердье – и рассвет придёт к вам тайно.
От любви займётся свечка солнцем вовсе не поддельным.
Скоро войны да химеры, словно красный снег, растают,
И останутся не капли  – память-боль лишь ожерельем…