Двi мами

Вишивала синові сорочку.
Інша мама – колись зносить дочку.
Синьо-жовтим стІбочки вивожу,
Наче долю рідному ворожу.

Я в ажури заплету долини,
Степ, моря і гори, і рівнини.
Хай з родин до них сердечком лине,
Бо це – рідна наша Батьківщина!

Син зроста. Іде уже до школи.
Інша мама – народила доню:
«Ти рости-рости, моя красуне!
Добра будь в житті і серцем чуйна!».

Виріс хлоп із маминій сорочки –
Знов вивожу хрестики-кружочки.
І багряно-чорними нитками
Вишиває захист тобі мама:
У барвистих ромбових узорах –
Небо чисте і вночі у зорях.

Інша мати - миру все просила,
Не зазнала щоб війни мала дитина,
Бо забрало небо її тата:
Котлован накрили ворога гармати.

Мати доньки сіла теж за п’яльці,
Сукню вишивала, аж затерплі пальці.
Талісманом буде мамина робота,
Щоб в житті не знала горя і турботи.

...Мами все молились...
               ...Виросли орлята...

Поважать навчились брата, батька, матір.
Землю прославляти і свою країну,
Й гордісно за молодь матерям й родині….

П.С.
Думаєте, просто долі розказала?...
Йшли вони десь поруч правдою стежками.
І, звичайно, стрілись.  Їх звела дорога.
Дівчина білява й хлопець чорнобровий.
Вишивали мами пелюстки любові
В рушнику весільному золотим узором.