По м сту йшла...

По місту йшла тропою небуття
І серце жалісно занило.
Не пам'ятник - обрублена культя,
Та тільки площа назви не змінила.

На площу Леніна злітають голуби
І гріються у сивій парі.
Стоять примари: матері, гроби...
і Україна в неправдивій карі.

Озноб хвата і спину і долоні,
Прокльоном мозок пробива.
Нас розчавили - дущі у полоні,
І у полоні наша голова.

Чи то скляним, свідомість, взята гіпнотизмом
Чи покарання Божеє зійшло на ниви.
Та я молю, діставши до обрива,
Не роскладай  багаття для фашизму.

Крізь полум'я, брехню і попіл,
Я вірю, Україна "ще не вмерла..."
Вже зовсім скоро світ побачить перла.
Моя країна - вільний, білий сокіл.





По городу шла тропой в небытие
И сердце жалостно занило.
Не памятник - обрубленая культя,
И только площадь названия не изменила.
На площадь Ленина взлетают голуби
И греются в седом тумане.
Стоят призраки: матери, гробы...
и Украина в неправдивом наказании.
Озноб хватает и спину и ладони,
Проклятием мозг пробивает.
Нас раздавили - души в плену,
И в плену наша голова.
То ли стеклянным, сознание, взятое гипнотизмом
Или наказание Божее взошло на нивы.
Но я молю, дойдя к обриву,
Не разложи  костер для фашизма.
...Сквозь пламя, ложь и пепел,
Я верю, Украина "еще не умерла..."
Уже совсем скоро мир увидит перла.
Моя страна - свободный, белый сокол.