Вклонюсь тобі до самої землі
Вустами поцілую твої руки,
Ти оберіг, ти захисток сім'ї,
Береш на себе її долю й муки.
Ти просто жінка. В слові цім весна,
Спекотне літо, осінь золотава
І навіть в січні вистачить тепла,
Щоб крига скресла, назавжди розтала.
Де ти береш те зніжене тепло
Серед похмурих днів і прохолоди?
Ще й підставляєш кволому крило,
Долаючи бар'єри й перешкоди.
Кохана, ніжна,завжди молода,
Грайливі очі, усмішка ласкава,
Завжди у русі - мов стрімка вода,
Немов жаринка , що з небес упала.
Вклонюсь тобі до самої землі
І поцілую очі, що згасають,
На жаль роки як пізні журавлі
У вирій по одному відлітають.
.
Жiнка
© Copyright: Виктор Гала, 2015
Свидетельство о публикации №115012911902
Свидетельство о публикации №115012911902
Рецензии