Ми пам’ятаємо ще нашу мову
Хоч майже й забули, хто ми є.
Часами позбираємося знову
Щоб розповісти хто і як із нас живе.
З розпачем мені мовила бабуся
Що майже всі знайомі повмирали.
Нема рідної душі, а жити мусить.
І молить, щоби ангели забрали.
Чимало нас таких, хто в світі
Знайшов притулок, будучи чужинцем.
Що тримають у пам’яті ті миті,
Коли був кожен не хохлом, а українцем.
Хоч на повернення нема надії,
Та й нащадки забувають, хто ми є,
Ми пам’ятаємо наших дідів події
І прийде час, іще повернемо своє!
Украинцям на чужыни
© Copyright: Владимир Гостевский, 2015
Свидетельство о публикации №115012809446
Свидетельство о публикации №115012809446
Рецензии