Серце на тронi

Холод в мені провокує довіру
Довіру до твого розбитого серця
На сотні тисяч плачучих клонів
Воно розібється і стогне
Кричить невмирущим прокляттям і гонить
Мене із життя твого і свого
А потім надію хоронить
І не ставить вінку і ні хреста немає
Уста промовляють тобі чорним
Словом сердешним дивним любовним
І ковтає льодяний подих
Твого колись гарячого духу
Серця царського трону лишилось
Звязане мотузкою злотою
Заковане мигдалевим димом
Погляду твого туманного злого
Мені у криваву тишу з головою
Ринати лишилось з тобою
Тугою німою і криком диким як злоба
І люди - жорстока худоба
Тупоче ногами - не може здогнати
Умом не глядимим далеким
Що диво не казка й воно не далеко
Ногами тупочусь по ньому і серце ковтаю
Твоє як гадюка здушила тугою
Плотью своєю жертовну поживу
І відпускати не сила
Тебе я не можу утратить
І жити жизнью другою
Дивитись ворн що викльовують очі злиддених
Й сміються гієнами мені дико ставало
І я знову шукав царського трону
Твого серця на ньому
В короні і німбом злотому
З очами мигдалем і ніжним
Голосом і подихом сніжним
І чорним подивом грішним
Люблю.