Лина Костенко Бывает миг вселенских потрясений...

Лина Костенко

«Бывает миг вселенских потрясений ...»

Бывает миг вселенских потрясений:
Увидишь свет, как в первый в жизни раз.
Средь туч зловеще-серых и осенних,
Прорвется золотом небес иконостас.

Стоишь как вкопанный, как стон, под сводом сказки.
Душа прозреет в космосе идей.
Вот крик ветвей. И с лиц слетают маски.
Из всего сущего нам светит суть вещей.

И связи хрупкие, глубинная их вечность
Вдруг  вспыхивают светом голубым.
Прямым проломом мысли в бесконечность.
И уж оттуда к сути… К нам самим!



Костенко Ліна "Буває мить якогось потрясіння..."

Буває  мить  якогось  потрясіння:
побачеш  світ,  як  вперше  у  житті.
Звичайна  хмара,  сіра  і  осіння,
пропише  раптом  барви  золоті.

Стоїш,  як  стогін,  під  склепінням  казки.
Душа  прозріє  всесвітом  очей.
Кричить  гілля.  З  облич  спадають  маски.
Зі  всього  світить  суть  усіх  речей.

І  до  віків  благенька  приналежність
переростає  в  сяйво  голубе.
Прямим  проломом  пам'яті  в  безмежність
уже  аж  звідти  згадуєш  себе.