Спокійно шириться по вулицях туман,
густою ковдорю вкриваючи ліса.
Я пю вино - вливаючи обман,
у всі свої колись написані слова.
Не видно сонця, воно ховається в лісах,
як я колись ховалась- від реалій.
Як я, вберала з тим вином свій страх,
і мовчки скандувала на папері.
І ляжуть рими знову на листок,
слова із важкістю з думок віллються.
Колись, тебе боялась вигнати з думок,
а зараз з страху вже коліна не трясуться.
Туман біліючи покриє землю,
зігріє, хоч холодним та теплом.
Я зараз зовсім вже не тямлю,
чому тоді, так смакувала тим вином.
Чому не кидала палити цигарки,
тровила сум, тим ніжним нікотином.
Чому не висихали очи від журби,
чому здавалася безпомічною, мов дитина.
Спокійно шириться туман...
лягає на папер остання рима.
Це був написанний роман,
це була перша і остання книга.
Туман
© Copyright: Старлинг Марианна, 2015
Свидетельство о публикации №115012400980
Свидетельство о публикации №115012400980
Рецензии