Сентябрь

         http://www.stihi.ru/2011/09/30/2164
               Вересень
                Борис Смыковский

До виднокраю – сяйво золоте,
Дими повзуть і повнять простір синім,
І все це сонцем міниться, цвіте,
У пам’яті лишаючи світлини…
За кілька днів всі трави догорять,
Підхопить вітер листя пожовтіле,
В прозорий ранок ластівки злетять
І тихо зникнуть…
                       І душа змаліє.
Згасаюча бездонна таїна,
Зір мерехтливе з Місяцем кружляння,
На показі душа сидить одна,
Шедевр останній у осінніх Каннах.
Це все мине,
                поповнить список втрат,
Та просяться до рук,
                       блищать каштани,
По чорнобривцях фея проліта,
І крик дитячий
                             шкіл зриває рами.
 
* * *

Еще чуть-чуть и травы догорят...
и день за днем сквозит к пределу «поздно»...
и листья, словно вспыхнувшие звезды,
за ласточками к югу улетят...

До горизонта - дымка золотая
И небосвод звенит минорной нотой
меняя все, на память только фото...
в закате солнце оставляет, тая...

шедевр осенний на прощанье - в Каннах -
где на показ опустошенная душа... одна...
подлунный звездный мир и тишина...
и в руки просятся блестящие каштаны...

а годы, словно фея над цветами,
куда-то, вслед листве опавшей, все летят...
вглубь сердца загоняя горечь, боль утрат...

но детский крик срывает в школах рамы...

21.01.14г.