У зоряне небо, як вицвілі квіти,
На темних дахах розсипаю печаль.
Мені не важливо до смерті дожити,
Яку відіграв наостанок скрипаль.
Туди відпускають, заплющивши очі,
У січні, коли замерзає сльоза...
Чому ти мене докохати не хочеш?..
Чому замість снігу - холодна гроза?
Тулитися в снах до байдужих коханок,
Що снідають вранці під мої вірші -
Вечірня спокута тобі, мій світанок,
За ніжне терпіння людської душі...
Колись я дійду до початку нового
Забутих у темряві вічних стежок,
І в дивному світлі відлуння гірського
У прірву зроблю передбачений крок...
Втеча в д себе
© Copyright: Александр Ноцкий, 2015
Свидетельство о публикации №115012411953
Свидетельство о публикации №115012411953
Рецензии