аромат отцовых вишен

             http://www.stihi.ru/2011/02/19/5891
                Лида Скрипка
                 БАТЬКОВІ ВИШНІ      

Батько вишні садив у дворі з давніх літ,
Розросталися саджанці пишні,
Я здавалось злетіла в щасливий політ
І покинула батькові вишні.

Проживаю тепер в місті тисяч вогнів,
У достатку, в будинку розкішнім,
Та приходять щораз, в мої сни чарівні,
Спілим кетягом батькові вишні.

Сивиною покрилися скроні мої,
Мого тата покликав Всевишній,
Він залишив цей світ, відтепер нічиї,
Цвітом плакали батькові вишні.

Опустіла господа, домують вітри,
Спорохнявів поріг нікудишній,
Припорошив стежину зелений спориш
Засмутилися батькові вишні.
 
Залишається сад, як у пам’яті слід,
Там зоріють плоди дивовижні.
Наче острів в тумані – невидимий світ
Де зосталися батькові вишні.

* * *
Отцом посаженные , уж который год,
цветут деревья... сад так буйно- пышен!
Но детство пролетело и... в полет,
я улетала от отцовских вишен.

Я в мегаполисе, где тысячи огней
теперь живу... но крик порой не слышен,
когда в мой сон серебряных ночей,
вплывает аромат отцовых  вишен.

Уж сединой сквозят мои виски,
отца  в  эдемский сад позвал Всевышний.
Он сад оставил свой... И от тоски
заплакали вдруг лепестками вишни...

Дом опустел, в нем поселилась тишь
гуляет ветер там, а голосА не слЫшны...
и тропку к саду затянул  спорыш,
где, перезревши, опадают вишни...

Всплывает в памяти, затертая до дыр,
Картина, словно снимок никудышный,
Туманный остров -  мой забытый МИР,
Где, об отце скорбя, стареют вишни.

21.01.15г.