А мертві посміхаються з світлин,
Вони живі і вічно будуть жити,
Дивись, а за спиною — дим,
І хтось несе вже поминальні квіти.
Ось ми разом. А тут вони одні,
Про щось говорять, наче чую голос,
Тоді так холодно було, у ті зимові дні,
Мов не Хрещатик, а Північний полюс.
І знов зима, летовище Донбасу,
Війна, війна, і дим, той самий дим!
Вони із сотні, що піде дочасу
Із тих світлин всміхаючись усім.
Вони iз сотнi, що пiде дочасу
© Copyright: Игорь Стожар, 2015
Свидетельство о публикации №115012206752
Свидетельство о публикации №115012206752
Рецензии
Так пише тільки той, хто бачив, хто пережив.
Галина Поручник-Ткачук 14.04.2015 00:28 • Заявить о нарушении
Галина Поручник-Ткачук 14.04.2015 00:28 • Заявить о нарушении
А, що сказати Вам? я навіть і не знаю,
Ви може дочекайтесь іншого листа,
Я ж кожним словом, подихом кохаю
Її кохаю: ріки і міста,
Поля і луки, небо і людей,
Далекий полустанок задніпров'я,
І вітер тихий, протяг із дверей,
і запах рідний жита, чи любові…
Цей експромт для Вас.
Игорь Стожар 14.04.2015 12:08 Заявить о нарушении
Ви може дочекайтесь іншого листа,
Я ж кожним словом, подихом кохаю
Її кохаю: ріки і міста,
Поля і луки, небо і людей,
Далекий полустанок задніпров'я,
І вітер тихий, протяг із дверей,
і запах рідний жита, чи любові…
Цей експромт для Вас.
Игорь Стожар 14.04.2015 12:08 Заявить о нарушении
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.