Замело стежину...

Замело стежину білими снігами...
Заметільно в полі вітер завива...
Крижана пустеля пролягла між нами
І холодний смуток душу сповива...

Заметіль кружляє...сіє сніг на скроні...
Наче білі птахи вдаль летять літа...
Не зіграють пісню крижані долоні,
Не злікують душу мовчазні уста...

Сковуються в кригу ноти на пюпітрі,
Наш мотив кохання - заміта зима...
Він нам не належить...лиш тремтять на вітрі
Порванії струни...зраджені слова...

Та хіба ж людина долю вибирає?
Кожному судився свій життєвий шлях...
Самота без жалю серце навпіл крає
І кричить кохання, мов безкрилий птах...

Завиває вітер...розриває тишу...
Вміло, з перебором, грає почуттям...
Поміж нами - прірва...Що бува страшніше?
Музика кохання - не належить нам...

Холодно і зимно...сніг лежить на скронях...
Докори сумління в шмаття серце рвуть...
Ще тремтить кохання в крижаних долонях...
Заметіль із вітром в унісон ревуть...