То путь к себе. Родимая земля
Забрезжила в прозрачном сновиденье,
Но встречные вдруг наершились тени.
И ты – то ли старик, то ли дитя -
Весь окунулся в прошлое, как в омут,
Где мир забытый лишь окинул оком
И не узнал. Жена и сын стоят,
Но к ним дорогу заступает честь.
Как шаг за шагом, осторожно, боком
С собою ты сближался, трепетал
Разбить стекло дрожащего виденья.
Но дорогие все ершились тени -
И ты в пучину утра тяжко пал.
Цей шлях – до себе. Втрачена земля
в ясному розвидняла сновидінні,
та зустрічні наїжилися тіні.
І ти – чи то старий, чи немовля –
геть розгубився в колі давніх років,
де світ забутий тільки скинув оком –
і не пізнав. Дружина й син стоять,
але дорогу заступає честь.
Як обережно, непомітно, боком
ти близився до себе! Потерпав
розбити шкло тремкого сновидіння.
Та найрідніші їжилися тіні –
і ти у прірву ранку тяжко впав.
15. Василь Стус. То путь к себе...
© Copyright: Алёна Агатова, 2015
Свидетельство о публикации №115012101356
Свидетельство о публикации №115012101356
Рецензии