Украина

Україно, рідна мати
                Що з тобою стало?
Гризуть Тебе правителі,
                Як свиняче сало!
Запорожці, наші діди,
                За  тебе вмирали,
І заклятим ворогам
                Голові рубали.
Ой рубали головешку,
                Що рогами вкрита,
А вона зростає знов,
                Ненаситна пика!!!
Напилась крові людської
                І тепер лютує!
Європейскоє життя,
                Всім пропагандує.
Ніби янгол обіцяє,
                Людям кращу долю,
Тільки в кайдани одягнем,
                Українську волю.
Одна сцена, одні люди,
                Будуть знову красти,
Бо портфелі перейшли,
                До другої власті
Люди, людоньки мої
                Чом закрили очі?
Дурять знову вас пани,
                До Европ охочі.
Хоч по трупах, та вперед,
                Ціль у них єдина,
Роздягнути, розірвати,
                Неньку, Україну.
Плаче серденько моє,
                Болить та сумує,
Вовки рвуть людскії душі 
                Сатана лютує!
Плаче Ненько-Україно,
                Хто заліче рани?
Зґвалтували Україну,
                Західні барани!
Не одна біда прийшла,
                Тріснула  країна
Наймичкою будеш ти,
                Рідна Україно!

Грошенят тобі дадуть,
                Хліба щоб купити,
Люди плескают в долоні,
                Хочуть краще жити,
І обличчя тих людей,
                Маскою закриті
І щоб краще було жити,
                Люди взяли бити!!!
Зруйнували рідний Київ,
                Розтрощили місто
І зробили біля себе
                Вогняне намисто!!!
Ніби зграя ворогів
                Розтягли, розбили
В твое серденько – столице
                Кулею влучили!!!
Болять руки, болять ноги,
                Болить усе тіло,
Хто зуміє залічити,
                Твої рани Київ???
Течуть сльози, ніби ріки,
                Покидають сили
Одну банду ми прогнали,
                Другу запросили!
Люди добрі! Схаменіться!
                ми же не бандіти,
В храм приходьте і моліться,
                Ми же божьі діти.
Є надія, є любов,
                Що приходить з неба.
Хоче нас навчити знов,
                Як нам жити треба!
 Любов терпляча. Любов добра.                Вона не заздрісна, не хвалькувата, не горда.           Вона не поводиться непристойно.                Вона не егоїстична, не скора на гнів, не злопам'ятна.
 Любов ніколи не радіє злу. Вона радіє правді.
Любов завжди терпить, завжди вірить, завжди сподівається, завжди стійка.
Любов ніколи не скінчиться. Дар пророцтва скінчиться, дар мов зникне, дар знання матиме кінець. Бо знання наші недосконалі, пророцтва наші недосконалі. Та коли приходить досконалість, то все недосконале зникає.(1Кор.13:4-10)
Так сказав апостол Павел                Божіє слова,                Нас любовью Бог укриє,                Та мине війна...