Монолог убито

Чого клянеш? Не винна я!
Ти сам обрав собі цю долю,
ти сам себе зарік страждать,
чого ж ховаєшся за мною?
Раз винуватий, то плати!
Усе облиш, стань перед Богом!
Може простить тобі гріхи,
зніме з душі тягар від болю.
А біль той душу на шматки
тобі порвав, зробив уродом -
не приховаєш ті рубці
та не вдихнеш запах свободи.
Навіщо вбив? Чекай сиди.
Господь простить, а я ніколи.
Прийду до тебе знов вночі,
на ліжко сяду, те в якому
мене ночами обіймав
і клявся в вірності й любові.
Що бачу? Сиві волоски?..
Невже злякала? Це вже в котре?
Я ще не раз прийду, ти жди.
Ходити буду аж до поки
не втратиш розум взагалі,
не дам тобі, повір, покою.
Ти спи, коханий, міцно спи.
Я поруч ляжу. Притулюся.
Візьму тебе в свої обійми,
а ти задушиш, як тоді
і вдавиш ніж ще далі в спину.
Не бійся, любий, що брудна,
ти ж поховав без домовини,
зарив в саду, як цуценя
та ще й не ходиш на могилу.
*
На ранок мертвого знайшли -
від болю серце розірвалось,
хоча...скоріше від вини -
як обіцяла, так і стало.