Нене моя

Рідна матінко, нене моя,
Ти тепер вже молодша ніж я.
Та з роками все більш я сумую
І все більше тебе я ціную.

Я ніколи не чула образ -
Лише ніжність безмежна та ласка.
Від війни, її жахів, для нас
Оберегом була твоя казка.

Пам'ятаю з голодних тих літ
Я твій біль: чим діток годувати?
За вікном - сльози, смерть, куль політ,
Бо війна - то не лагідна мати.

Але вижили ми у війну -
Своїм серцем ти нас захистила,
Мов голубка, в годину страшну,
Ще й дала лебединії крила
Для життя, для любові, добра,
Для стрімкого щасливого лету.
Берегинею нам ти була,
А, можливо, й усім на Планеті...

Все, що світле у серці я мала,
Люба, ти мені подарувала.
З твоїх вуст, як з джерела-криниці,
Й до онуків прийшли пісні-птиці...

І куди воно все відійшло?
Куди зринули дні барвінкові?
Може, їх журавлине крило
Віднесло у безмежжя казкові?

Мрію: знов заспіваєш мені,
І твої, такі ніжні, долоні
Доторкнуться до мого чола,
До моєї осінньої скроні...