Бабусю мила

Мала я пречудову, найкращу бабусю,
Я своєю бабусею й досі горджуся.
Вона родом була не з біленької хатки,
А французів Вадонів останнім дитятком.

Так, малятком шістнадцятим! в мами з'явилась,
Добротою та щирістю мить освітилась,
Бо вона вся - з добра, з розуму і талантів:
Малювала, писала, була й музикантом.

Із нічого могла диво-квітку зробити,
Красу й затишок нам в час пекельний створити.
І ім'я їй було не Оксана, не Ганна,
А французьке і мужнє і лагідне ЖАННА.

Закохалась вона, юна й ніжна, тендітна,
І з'явились на світ донечки, її діти.

Чоловік греком був, був розумним, вродливим,
Та почався їх шлюб не занадто щасливо,
Бо за місяць до шлюбу померла матуся
Кароліна Вадон, Бог прийняв її душу.

Молодим посаг, меблі - з Парижу самого,
Та дідусь не зберіг чуття в серці святого.

Оту жінку зустрів молодий чоловік,
Що раніше кохав, зупинитись не зміг.
Пішов з нею. Вона дійсно талановита,
Але зовні негарна (правди нікуди діти).

І лишилась бабуся з діточками одна,
Раду всім їм дала (все ж померла одна).
Нарікання до долі ніколи не мала,
З всетерпінням, мов янгол, прийдешнє приймала.

Все життя віддала донечкам та онукам,
Не давала нікому впадати в розпуку.

Крізь усе довелося бабусі пройти:
Революція, голод, фашиські кати...
Та завжди залишалась вона осяйною 
І вражала усіх щирістю, добротою.

Пішла тихо з життя. наче зірка свята,
Зажурились за нею гіацинти, жита.
Та найбільш сумували її рідні й знайомі,
Бо в світ інший пішла не людина - феномен
Чистоти, всепрощення, краси надлюдської -
Не було, мабуть, іншої жінки такої...

Я одвічну любов до своєї бабусі
Несу в пам'яті, в серці і нею горджуся.

Написала чимало, та слова все не ті,
Щоб зобразити очі і руки святі,
Ніжний голос, що в серці і досі лунає...
Де слова віднайти? Так давно їх шукаю!


Пробач мені, бабусю мила,
Слова не можу відшукати,
Щоб про твою красу і велич
Усьому світу розказати.
                Пробач...