Коли конвалії розквітли,
До них кохання завітало,
Їх пахощі серпанком світлим
Юначу ніжність обгортали.
У почуттів святім полоні
Двоє щасливії були,
Конвалії в її долонях
У світлім захваті цвіли.
А юним мріялось довіку
Отак життям пройти удвох...
Квіти конвалій мали втіху,
На них милуючись обох.
Вони обітницю складали
Лиш одне одного кохать
І ні на кого, ні на кого
Більше уваги не звертать.
Конвалії усе це чули,
Вони це все запам'ятали.
Та раптом свідками печалі
Ці ніжно-білі квіти стали.
Зненацька увірвався третій,
Неначе вихор, закружляв.
Замість конвалій він троянди
В розгублені долоні вклав.
Конвалії схилились сумно,
Аж захлинались від плачу.
Та їх печаль ніхто не бачив,
Їх сліз гірких ніхто не чув...
Вона ж з трояндами щоднини,
А чи щаслива - хто ж це знає,
Бо потай кожної хвилини
Слізьми конвалії вмиває...
Троянди в долонях
© Copyright: Евгения Гитальчук-Вирченко, 2015
Свидетельство о публикации №115011804922
Свидетельство о публикации №115011804922
Рецензии