Зникла назва на картi

Переклад з російської на українську мову
Вірш Валентини Пронько "Полетела бы птицей"

В своє рідне село журавлем  полетіла б,
Опустилась на землю де жила і росла,
Коли б все повернулось, я б душею раділа
І у рідному краї своє щастя знайшла. 

Та немає села, нема хат, ані вулиць,
Зникла назва на карті, вже нічого нема,
Тільки пам'ять про те в серці болем згорнулась
І болить, і душа мов би стала німа.

Там ліси вікові без кінця і без краю,
Кличуть ягіддям стиглим, черенями грибів,
Там весіння вода наче море іграє
І легенько штовхає човни рибаків.

Колосились там ниви, пахло травами літо,
Під ногами стелилось барвистим ковром,
Скільки линуло пісень, рушників скільки зшито,
І минуле завжди святим гріє теплом.

Проживали ми бідно, та душею богаті,
Нас кормили озера, ліси та земля,
Зустрічали гостей лиш добром наші хати
І село все було мов єдина сім’я.

Може з’явиться хтось, покохає озера,
Поклонившись землі, зрозуміє наш біль
І відродиться знов село рідне й оселі
На рушник покладуть чорний хліб, білу сіль.
____________________________________

Фото из моего архива.
В память об , исчезнувшей с карты, моей Малой Родине(с. Сивки Черниговской обл.)- поставили поклонный крест.


Полетела бы птицей

Я в свою деревеньку полетела бы птицей,
Опустилась на землю, где жила и росла
Если б только вернулось, если б чудо случилось,
Я б в родной стороне свое счастье нашла.

Только нет деревеньки, нету домиков, улиц,
Нет названья на карте – ничего больше нет
Память только о ней болью в серце свернулась,
И болит, и болит, и зовет столько лет.

Там колдуют леса без конца и без края,
Манят ягодой спелой, поляной грибов.
Там весенние воды, будто море играют,
И качают слегка челноки рыбаков.

Там хлеба колосились и душистое лето
Проплывало над нами разноцветным ковром.
Сколько песен красивих вечерами там спето,
Сколько дал нам тепла наш отеческий дом.

Скромно жили мы все, лиш душою богаты,
Нас кормила вода, и леса, и земля
Всех встречали добром наши белые хаты,
И деревня была, как большая семья.

Может кто-то придет и полюбит озера,
Поклонится земле и поймет нашу боль
И родное село возродится там снова
Прорастет в Сивках снова и вера й любовь.

Валентина Деркач