Мудрує ніч і не дає поспати,
Замружить не можливо очі.
Пухнастий сон розвіявся по хаті,
Вулкан думок настирливо клекоче.
І що пручатись? Знов слова зоріють,
Я їх терпляче, збуджено збираю,
А потім – як зерно дорідне сію
На поле-аркуш, що в акордах сяє.
Співає півень, ох і кукурікав!
Веселий промінь блимає в віконце,
Мабуть, я з ним збиратиму довіку
Слова з небес, що сяють наче сонце!
I що пручатись?
© Copyright: Татьяна Конюшенко, 2015
Свидетельство о публикации №115011812731
Свидетельство о публикации №115011812731
Рецензии