По стежині буття, мов по долі, іду:
Тут з матусею часто ходила.
А у сквер цей, неначе недавно, мене
Моя люба бабуся водила.
У цій школі музичній навчались сини,
В цім кафе ми морозиво їли...
Ось наш клен, в нім чимало вже є сивини,
Та й мої коси вже посивіли...
Я за руку маленьке веду онуча.
Зупинилась, на неї дивлюся:
Може, це іще я, мала дівчинка - я,
Ну а поруч зі мною - бабуся?
Ні, онука - вона, з нею поруч йду я,
Хоч імення однакові маєм...
І всміхається тихо пустун-вітерець,
Нам життя сторінки він гортає.
Стежина буття
© Copyright: Евгения Гитальчук-Вирченко, 2015
Свидетельство о публикации №115011811077
Свидетельство о публикации №115011811077
Рецензии