Я у відчаї,
Рідний край.
Двоязичіє -
Мові край.
М.Братан
Ми знову чуєм: "Українська -
Це наша мова. І кінець".
Чим завинила ж та російська,
Що рідна для стількох сердець?!
Так, українську маєм знати
І залюбки її вивчати.
Та здавна України мова
Йшла поруч "с русской речи словом".
І всі оці категоричні
Вислови дивно навіть чути.
Законом мову не встановиш -
Вона повинна в серці бути.
Російською вірш починала,
Лилось-співалось щире слово,
Та раптом - і сама не зчулась -
Йде далі українська мова.
Вони обидві рівнозначні
У нашім сонячнім краю,
І я з повагою та вдячно
Обом їм шану віддаю.
Мовне кредо
© Copyright: Евгения Гитальчук-Вирченко, 2015
Свидетельство о публикации №115011709675
Свидетельство о публикации №115011709675
Рецензии
Як це можливо, не розумiти краiни,якою керуешь. Чи вони у Радi зовсiм з глузду з'iхали ? Чи швейцарцi не вiдчувають себе швейцарцями з чотирма державними мовами? У Нiмеччинi у лужицьких сорбiв все на двох мовах...
Флор Бурьян 13.12.2017 22:31 • Заявить о нарушении
Флор Бурьян 13.12.2017 22:31 • Заявить о нарушении
Вдячна за висловлену думку.
У мене є вірш "Сум калини" з роздумами про мову та саме існування українців.
При бажанні можете прочитати. Ось він:
Із циклу "Сумнозвісні дев'яності"
Мене завжди, завжди дивує,
Як депутати виступають,
Як люблять українську мову
І як, сердешну, захищають:
"Як керівник російськомовний,
Його з роботи треба зняти,
Або примусить терміново
Екзамен "з рідної" складати.
Ми дуже раді, ми щасливі,
Що рідна мова буде жить!"
Але, як вимруть українці,
Хто ж буде нею говорить?
А в нас усе іде до того,
Нас меншає із кожним днем.
Хіба і ми, живі, живемо?
Ми животієм, не живем.
Коли чиясь мати шукає
В брудному смітнику шматок,
А вдома онуча конає,
Сумирно дивлячись в куток,
Коли за комунальну плату
Борги все більші з року в рік,
Коли туберкульоз зростає
Щодня на двісті чоловік!
Коли ведуться підрахунки
Від чого вимремо усі,
Чи варто ремствувать про мову
В її нечуваній красі?!
І сумно хилиться калина,
І журно мовить ковила:
"Хай будь-якою мова буде,
Аби лиш нація жила!"
З повагою.
Евгения Гитальчук-Вирченко 14.12.2017 01:07 Заявить о нарушении
У мене є вірш "Сум калини" з роздумами про мову та саме існування українців.
При бажанні можете прочитати. Ось він:
Із циклу "Сумнозвісні дев'яності"
Мене завжди, завжди дивує,
Як депутати виступають,
Як люблять українську мову
І як, сердешну, захищають:
"Як керівник російськомовний,
Його з роботи треба зняти,
Або примусить терміново
Екзамен "з рідної" складати.
Ми дуже раді, ми щасливі,
Що рідна мова буде жить!"
Але, як вимруть українці,
Хто ж буде нею говорить?
А в нас усе іде до того,
Нас меншає із кожним днем.
Хіба і ми, живі, живемо?
Ми животієм, не живем.
Коли чиясь мати шукає
В брудному смітнику шматок,
А вдома онуча конає,
Сумирно дивлячись в куток,
Коли за комунальну плату
Борги все більші з року в рік,
Коли туберкульоз зростає
Щодня на двісті чоловік!
Коли ведуться підрахунки
Від чого вимремо усі,
Чи варто ремствувать про мову
В її нечуваній красі?!
І сумно хилиться калина,
І журно мовить ковила:
"Хай будь-якою мова буде,
Аби лиш нація жила!"
З повагою.
Евгения Гитальчук-Вирченко 14.12.2017 01:07 Заявить о нарушении
На это произведение написаны 4 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.