Мої слова розбиваються об стелю.
Де твої вершники Апокаліпсису?
Я пишу свою антиутопію
На обірваних шпалерах
З нашої квартири.
В голові Страшний Суд.
І мимо пролітають літаки-привиди.
Твої дії зважені й обдумані,
А в моїх через край
Безумства й абсурду.
Небо в чашці.
Сніданок перед вечерею.
Святими не народжуються,
Чи то може я не маю рації.
Як не маю сили волі
Та внутрішнього спротиву.
День на шматочки.
Труюсь ним.
Де твої свідки Царства Небесного?
І чи не забив ноги в пошуках раю?
Ні. Я не глузую.
Ні. Я вже не чекаю твоїх листів.
Сенс самознищився.
Я не стала святою.
Я не переродилась, як фенікс.
Але й не перестала тебе кохати.
Святими не народжуються
© Copyright: Алла Паранойя, 2015
Свидетельство о публикации №115011710962
Свидетельство о публикации №115011710962
Рецензии