ВАН ГОГ

 
Доброе утро, мое одиночество!
Холод к холоду. К тиши тишь.
Одноглазым  темным чудовищем
небо уставилось на Париж.
Моя мука, ты ходишь по грани!
Вчера был я король королей.
А сегодня пепел сгорания
оседает на цвет тополей.
Мертвые краски.
В руки-мытари!
На мольбертах мой мир распят.
Я - надгробье на этом кладбище.
Кипарисы огнем горят.
Небо глухо стекло грозой.
Выгибаются кисти птицами.
Сотрясается палеозой,
переломан  хребтами-лицами.
И струится мое, и мечется.
Я пастух. Я деревья пасу.
А в карманах дня перелатаных
кулаки терпенья несу.
Самовитый и  невменяемый -
не Сезанн - не Гоген - не Мане
Что же  сделать такого, отличного,
чтоб раскрылась вся боль во мне?!
Про меня говорят - сумасшедший.
Сумасшедший!
Что ж, может быть. Он – во мне.
Я  свободный, господи...
Мое сердце по миру летит!
Доброй  ночи, Свобода моя!

ЛИНА КОСТЕНКО

ВАН-ГОГ
   Добрий ранок, моя одинокосте!
   Холод холоду. Тиша тиш.
   Циклопічною одноокістю
   небо дивиться на Париж.
   Моя муко, ти ходиш по грані!
   Вчора був я король королів.
   А сьогодні попіл згорання
   осідає на жар кольорів.
   Мертві барви.
   О руки-митарі!
   На мольбертах розп'ятий світ.
   Я - надгріб'я на цьому цвинтарі.
   Кипариси горять в небозвід.
   Небо глухо набрякло грозою.
   Вигинаються пензлі-хорти.
   Чорним струсом палеозою
   переламано горам хребти.
   Струменіє моє склепіння.
   Я пастух. Я дерева пасу.
   В кишенях дня, залатаних терпінням,
   я кулаки до смерті донесу.
   Самовитий - несамовитий -
   не Сезанн - не Гоген - не Мане
   але що ж я можу зробити,
   як в мені багато мене?!
   Він божевільний, кажуть.
   Божевільний!
   Що ж, може бути. Він - це значить я.
   Боже - вільний...
   Боже, я - вільний!
   На добраніч, Свободо моя!