Димчо Дебелянов. Розтань

Димчо Дебелянов
РОЗТАНЬ


Переклад з болгарської — Любові Цай

 
Де розляглися ниви безбережні,
там розтань є. І там всевладна тьма
по всіх усюдах нишпорить сама,
до пиру кличе вихори бентежні.

Ось з півдня суне незліченна рать,
а з півночі вже насуває друга,
спалахує там серед хмар напруга —
жаху страшкого руйнівна печать.

Не позабути — зойки в ті хвилини,
гучні чи стислі, укривали шлях,
там подорожній чує смертний жах,
ридає й плаче серед хуртовини. 

І може, (аж від спогаду щемить!)
не буря наді мною то, а мука,
нависла, стоголова і сторука,
у ту безумну і жахливу мить.

Згасав пожар — зосталось тільки тління,
лиш де-не-де там блискала зоря,
і від мого святого вівтаря
не залишилось жодного каміння.
 
---------------------------------
Тепер надій даремних трунок п’ю,
між снігових пустель бреду і плачу,
і весняні вінки, і міць свою
у безнадійних снах тепер я бачу.

***

Оригинал:

Димчо Дебелянов
КРЪСТОПЪТ



Аз помня кръстопът в поля безбрежни,
там с гордо пълновластие Нощта
от всички зли покраища в света
на пир извика вихрите метежни.
 
От юг потръгна неброима рат,
от север друга с тътен се зададе
и пламнаха сред облачни грамади
усмивките на ужаса злорад.
 
Аз помня вик, ту сдавен, ту издигнат
безсилно сред тържествения рев,
там пътник на смъртта пред черний зев
ридаеше, от бурята настигнат.
 
И може би (през рани спомням аз!)
то беше бурята на мойта мъка,
нависнала стоглава и сторъка
над моя свят в един безумен час.
 
Аз помня как утихна нейний пламък,
като заря на угасен пожар,
и помня, че от моя скъп олтар
не бе остало камък върху камък.
 
---------------------------------
Сега понел надежи-мъртвеци,
спасен, аз бродя из пустини снежни
и свойта мощ и пролетни венци
сънувам в полунощи безнадеждни.