Лина Костенко Астральный крик

Здравствуйте, люди! Убитый на снегу,
я пришел в себя в звездной постели.
И все мои чувства,все хочу и могу
Лепестками бессмертника отлетели
Там, на земле,где падало и цвело,
было  синим, зеленым, глубоким...
Мне ветра одолжили крыло,
чтобы плыть по векам далеким.
Утомился я  без души.
Нет бумаги - наполнить строки.
Здесь арапы мои всё готовы крушить:
Хотят согреться – так одиноки!
Я сам не знаю, сколько минут на круг
Легло. Без славы можно, но в Петергофе!
В бессмертии холодно. Я хочу в Петербург.
Одеться в тело, напиться кофе.
Там, на столе,бездельничает перо.
Оно лежит,уже давно не пишет.
Я хочу стихи написать порой,
как ветер веточку за окном колышет.
Я хочу встать утром,когда снегири.
Любить женщину, ждать письма из Одессы.
Я хочу свободы, свободы!... А цари?
Я хочу жить, жить!... А Дантесы?
Я  еще сто поэм  хочу - мелькают мысли.
Но  смотрю в глаза пистолету...
В бессмертии холодно. И холодно в жизни.
О, Боже мой! Куда деться поэту?!


ЛИНА КОСТЕНКО

АСТРАЛЬНИЙ ЗОЙК
 
   Добридень, люди! Вбитий на снігу,
   я спам'ятався в зоряній пустелі.
   І все, що має на землі вагу,
   осипалось, як мертві імортелі.
   Там, на землі, щось падало, цвіло,
   було рожеве, синє і зелене.
   Мені вітри позичили крило,
   я бачив землю за віки від мене.
   Я натомився жити без душі.
   Нема на чому записати строфи.
   Усі арапи-предки й гармаші
   Кричать в мені зігрітися хоч трохи.
   Я сам не знаю, скільки тут пробув.
   Не хочу я ні вічності, ні слави.
   В безсмерті холодно. Я хочу в Петербург.
   Вдягтися в тіло і напитись кави.
   Там, на і, лежить моє перо.
   Воно лежить, воно давно не пише.
   Я хочу вірші написати про -
   Про те, як вітер гілочку колише.
   Я хочу встати вранці, на зорі.
   Любити жінку, ждать листа з Одеси.
   Я хочу волі, волі!.. А царі?
   Я хочу жити, жити!.. А Дантеси?
   Я сто поем ще маю на меті,
   а я дивлюсь у вічі пістолету...
   В безсмерті холодно. І холодно в житті.
   О Боже мій! Де дітися поету?!