Михайль Семенко. Поклик вiкiв

Перевод на русский язык:
http://www.stihi.ru/2015/01/10/5385



                ПОКЛИК ВІКІВ

Зве мене до сталевих окреслів
                і бетонних мостів,
До ла́нцюжних перил і ка́мінних барикад.
Прийме мене в свою пащу беззлобний,
                ба́йдужий гнів,
І стане доля безсило круг — спаяний —
                розмикать.

І чорні димарі розмалювали небо
                пекельним змістом,
Принадним лісом підкреслюють краєвид.
Ритмічні птиці,
                розсипаючи сліпучу сталь над містом,
Бажають ефір, позбавлений метафізики,
                розломить.

Звуть мене залізні гамори і безугавні гомони
Великих натовпів,
                що рухають під бетоновим захистом.
Звуть мене поеми, де не хвилюють душу
                спомини,
Де всі інтереси й заміри перетнулися на́вхрест.

Я

Я — жертва погасаючого світу.
Я — поранений звір.
Можливо, що прибув на аероліті
І кинув довкола зневажливий зір.

Дух мій
       в захопленні можливостей футурних,
І в крові — безліч архаїчних атавіз.
Я — в пе́стінні хмарок пурпурних,
Я — скрізь.

Я ховаю в собі всі горіння й інстинкти,
Я — синте́за поетів і мрій.
Я пережив усі конфлікти,
І дивний на мені стрій.

І коли встануть всі звірі й люди,
І коли кинуться всі предки й вороги, —
Я розстебну свої закривавлені груди
І покажу, скільки в мене снаги!

І побачать міць синтетичну й могутню,
І попрохають крові на плями й сліди, —
Я віддам всю свою силу
                за хвилю незабутню —
Я — вічний, сміливий і молодий!

І так скінчиться боротьба стосила,
І ледве потушать мої хвилі віки́.
І я припаду до ніг женщини
              і скажу їй: — Мила,
Дай мені відкусить шматочок
                твоєї заголеної руки!

З книги «П'єро мертвопетлює»
1919

Читати далі М. Семенко — Я сам
http://www.stihi.ru/2015/01/10/5949