Жахливi спогади дитинства

ЖАХЛИВІ СПОГАДИ ДИТИНСТВА


Чекала я тролейбус на зупинці -
Не їхав, десь аварія була.
Стояти сумно було наодинці,
Я з бабцею розмову завела.

Вона мені про хату край долини,
Про те, як в’ється змійкою тропа.
А я їй - про любов до України,
Бандеру та про воїнів УПА.

Про їх заслуги треба пам’ятати -
Так в школі нам казали вчителі.
Я палко стала їй розповідати
Про оборонців нашої землі.

- Замовкни! - Перебила старша жінка.
- Та нісенітниць більше не неси.
Нічого ти не бачила, дитинко,
Бо не жила у ті страшні часи.

А я жила, та добре пам’ятаю,
Повік не стерти спогади сумні.
Повідаю тобі усе що знаю,
І згодом, ти подякуєш мені.

Страшну подію згадую й до нині,
Тоді я ще дитиною була.
На Львівщину зі сходу України,
У нашу школу вчителька прийшла.

Привітна та весела комсомолка,
Дітей любила щиро, від душі.
Навчила брата старшого, Миколку,
Читати Маяковського вірші.

Та зникла десь, до школи не ходила,
Її шукали літні та малі.
Знайшли… На гілці дерева висіла,
Їй вирізали зірку на чолі.

А ще було таке, я пам`ятаю.
У хаті край села, біля ріки,
Господаря застрелили в сараї,
Родину порубали на шматки.

Таких жахливих випадків чимало.
А про Волинь… Ти чула ти різню?
Старих, жінок, дітей не шкодували,
Жорстоко вбили не одну сім`ю…

Про це сьогодні в школі вам не скажуть,
Не можна говорити про брудне.
З архівів документи не покажуть,
Та пам’ятай, дитинко, головне:

Злочинець - це є той, хто скоїв злочин,
І той, хто мовчки покриває гріх,
І навіть той, хто закриває очі,
Підносячи злочинців до святих!

Ганьба таким героям, а ні слава!
Їх трупний сморід чути звіддалік.
Де їхній слід - ріка тече кривава,
Хто славить їх – той проклятий на вік.

Біжи до церкви, падай на коліна,
Врятуєш душу, поки маєш час!
Близька розплата, згине Україна,
І скоро Бог судитиме всіх нас!

Я бачу наперед! - Вона сказала,
Суворо в очі глянувши мені.
А може бабця чисто звар’ювала?
Та може набрехала? Мабуть, ні…

Вона пішла, а я заціпеніла,
Безмовно подивилась їй услід.
Її слова страшенну мали силу,
Трощили на осколки моноліт.

СОЛЛМІЯ ГАЛИЦЬКА
(серпень 2014)

__________________________

       Після спланованого розвалу СРСР, в Україні були переписані підручники з історії. Відтоді вчителі розповідали школярам  легенди про те, як бійці ОУН - УПА героїчно захищали свою землю від радянських загарбників та несли людям добро. Але від старшого покоління я чула зовсім інше.

       Коли я ще служила в СБУкраїни, мої колеги розповіли мені про те, як колись, ще за часи Сталіна, українські націоналісти вбили молоденьку вчительку-практикантку. Вона була комсомолкою, та по направленню приїхала з Харківської області у село на західній Україні. До дівчини прийшли вночі, її зґвалтували, вбили а її відтяту голову кинули у коров’ячий гній.

       А взагалі, нав’язані нам американською пропагандою, «герої» України були дуже охочі на «веселі жарти». Наприклад: любили розпорювати своїм жертвам животи, відрізати пальці, виколювати очі, вирізати на тілі різні фігури, або літери. Я бачила архівне фото, де на лобі вбитої українськими «героями» дитини була вирізана зірка, про що я як раз і згадала у цьому вірші.

       І, до речі, сучасні «герої України» на менш вигадливі. Наприклад, у 2022 році, представники батальйону "Азов" до смерті закатували дівчину. Її спотворене тіло, без рук і з вирізаною на животі свастикою, було знайдено в підвалі однієї з маріупольських шкіл.

       Не секрет, що за мої погляди та громадянську позицію дехто з моїх земляків ображається на мене, та звинувачує у брехні.  Але я відповім: «Так, в моїх творах, віршах та оповіданнях присутні збірні образи, але в їх сюжетну основу покладено реальні події, тому вони наближені до історичної хроніки.»


Дякую за увагу.