Верба

ВЕРБА НАД СТАВОМ КОСИ РОЗПУСКАЛА
ПОХИЛЕНА,НЕМОВ В ЖУРБІ СТОЯЛА...
ТУМАН НА НЕЇ ЗАДИВИВСЯ МОЛОДИЙ
І ТИХО МОВИВ: "ДУШУ ТИ ВІДКРИЙ
ТИ РОЗКАЖИ,ТИ ТАЙНИ НЕ УТРИМАЙ
ЩО СТАЛОСЯ? ТИ СЕРДЕНЬКО НЕ СТРИМАЙ
ЩО ЗА БІДА? ЧОМУ ТАКА СУМНА?
ЧИ МОЖЕ ДІВЧИНА ТИ, НЕ ВЕРБА?"
ВОНА ЗАСЯЯЛА, НЕМОВ ВСМІХНУЛАСЬ
НІБИ ПРОКИНУВШИСЬ ЛЕГКО ГОЙДНУЛАСЬ
ЗІТХНУЛА І РОЗМОВУ ПОВЕЛА
ЖИТТЯ ЗГАДАЛА ВСЕ Й РОЗПОВІЛА:
В СЕЛІ ЖИЛА ДІВЧИНА МОВ КАЛИНА
ЛЮБИЛА КВІТИ І СВОЇХ БАТЬКІВ,
ТА ЛЯГЛА МАТИ В ДОМОВИНУ,
А БАТЬКО СКОРО ІНШУ В ДІМ ПРИВІВ.
І ВРАЗ ЧУЖОЮ СТАЛА РІДНА ХАТА...
І ДІВЧИНА ЗІБРАЛАСЯ Й ПІШЛА
ХОЧА ЛЮБИЛА ВОНА ДУЖЕ ТАТА
ТА З МАЧУХОЮ ЖИТИ НЕЗМОГЛА...
ЧУЖІЇ ЛЮДИ СТАЛИ ЗА РІДНЮ
І ЯК МОГЛА ТАК ДЯКУВАЛА ЇМ.
ПРОСИЛА БОГА ДОЛЕНЬКУ СВОЮ
СКОРІШ ЗУСТРІТЬ В ВЕЛИКІМ СВІТІ ЦІМ.
ЗУСТРІЛА ВОНА КРАСЕНЯ ТАКОГО,
ЩО І ОЧЕЙ НЕ СИЛА ВІДВЕСТИ.
І ВІН СКАЗАВ: "ЩО БІЛЬШЕ ВЖЕ НІКОГО
ЛЮБИТЬ НЕ БУДУ. ВІРИШ, ТІЛЬКИ ТИ!"
ПОВІРИЛА ЙОМУ ТА ЛИШ НЕ ДОВГО
БУЛО ТО ЩАСТЯ НІЖНО - МОЛОДЕ
СПИТАЛА ЯКОСЬ ТИХО: "ТИ НА ДОВГО?"
"ЧЕКАЙ ЗАВЖДИ І НЕ ЗАБУДЬ МЕНЕ."
ЧЕКАЛА ДОВГО. ЩИРО ТАК І ВІРНО
І СУМУВАЛА ТЯЖКО НОЧІ Й ДНІ...
І РАПТОМ, БОЖЕ МИЛИЙ! ЯК ЦАРІВНУ
ВЕДЕ КОХАНИЙ ІНШУ ПО СЕЛІ!
ВОНА НІЧОГО НАВІТЬ НЕ СКАЗАЛА
ЛИШ ПРЯМО В ОЧІ ГЛЯНУЛА ЙОМУ...
ВЕРБОЮ ПОНАД СТАВОМ З ГОРЯ СТАЛА,
ПОМІЖ ДЕРЕВ ЗНАЙШЛА СІМЮ СВОЮ.
ВЕРБА РОЗПОВІДАТИ ЗАКІНЧИЛА,
ТУМАН ЗІТХНУВ... НАСТАЛА ТИШИНА,
А КОЛИ СОНЦЕ ВРАНЦІ ЗАСВІТИЛО
РОСА НА ТРАВИ ВПАЛА МОВ СЛЬОЗА...
13.09.99