То, что я должен сказать

ТЕ, ЩО Я ПОВИНЕН СКАЗАТИ
  (Олександр Вертинський)

 
Я не знаю навіщо й кому це так треба
хто послав їх на смерть, не здригнувшись ніяк,
тільки марно так, зле, непотрібно під небом
в Вічний Спокій спустили їх. Свідки, однак,

мовчки байдуже кутались в шуби,
і якась таки жінка з жахливим від горя лицем
цілувала небіжчика в сині  пергаментні губи
і жбурнула в отця обручальним кільцем.

Закидали ялинками їх, закидали болотом
й толкувати  пішли по домівках своїх під шумок,
що пора неподобству покласти кінець, що до рота
скоро всі покладемо останній шматок.

І ніхто не додумався встати лише на коліна
і сказати цим хлопчикам правду одну, -
світлі подвиги – сходинки тільки в бездарній країні
до бездонної прірви і у недоступну Весну.

Я не знаю навіщо й кому це так треба,
хто твердою рукою на смерть посила молодих,
тільки марно так, зле, непотрібно з-під неба
опустили у землю до Вічності їх.