Солдати- вояки

Кому серце так болить за солдатів- вояків?
А тому воно щемить, що там залпами гримить.
Наш солдат іде у бій і не має зброї він.
Одяг, їжа і тепло уже сниться все давно.

А їх матері тремтять, на колінах все стоять.
Просять, молять вони Бога, щоб вернув його живого.
Батько  визирнув в вікно, погляда він на забор.
Теж чекає сина він, бо не може спати з цим.

А тим часом і жінки ждуть своїх чоловіків.
Над кроваткою дітей сльози ллють й благають мир.
І дитятко не засне, думає про батька все.
Ці діточки ждуть батьків, щоб їм в очі зазирнуть.

Всі на стрьомі вигляда і звісточки від ни чека.
"Боже милий, згляньсь на нас,
просим тебе всі тим час.
Збережи нам вояків і їх в службі збережи!"


Гляне мати в небеса і хоч крил своїх нема,
та душою так злетіла б, що до сина прилетіла б.
Як же ж моторошно всім від таких думок страшних.
Та і страшно небесам від вогняних хмар ось там.

Сива мати, сивий батько й жінка сива у думках.
На крилах послали б птаха,щоб воякам послав привіт.
Як же ж серце роздирає всім цим людям на землі.
Не дає життя й покою на блаженній цій землі.