втислася в снігу цукровий пил
модною зачіскою з перукарні.
/мовбито - сніжки - ліпи й ліпи/
я - дослухаюся потяга.
марно.
навіть не чути шерех квитка,
зім*ятого у котрімсь вагоні.
помста, як водиться, є гірка.
помста звучить у твоєму тоні.
цикл новорічних вітань б*є старт.
від них, мов від чаду, душу провітрюю.
ялинки, листівки - усе в сміття.
я бережу лиш твою не-відповідь.
я встигла скоїти всі помилки,
про які тільки можна рожево мріяти.
жінка в касі знічев*я гладить квитки,
твій квиток їй вночі змерзлі пальці грітиме.
і бажати більше немає сил,
і все іде за законом жанру.
/немовби свічки - не всі загасив/
я кохаю незбутність цього бажання.
це ніби тонкий кривавий укус,
що розпливається поверх святкових оперень.
я навіть знаю, як посміхнусь
опівночі, глянувши скоса
на двері.
потяг i Новий рiк, якого не було
© Copyright: Долька Полыневая, 2015
Свидетельство о публикации №115010401441
Свидетельство о публикации №115010401441
Рецензии