***

Київська Русь

Стоїть, горить вогнями велична Русь
Та людина стоїть. В очах суму над сповна.
А в думках все “Чи повернусь?
Чи дочекається рідня?
Чи в руки Біблію візьму ще?
Кого ще загребе за проклята війна?
Руками цими доньку, жінку обійму?
Отож невже
Це все так можна загубити?
Між всім цим та мною наче необачна стіна.
Та краще душу вже згубити!
Та повернутись хоч би, сім’я - чекатиме вона.
Чи є святіше щось сім’ї?
А як же повінь річки, хмаринок тихих збори?
Боже, дай, будь ласка, сил мені
І до криниченьки, води б хоч раз іще напитись.
А Десятинна церква? За неї Сонце ось заходить
Де ж, як не на цій землі мені народитись, веселитись та журитись?
Я пам’ятатиму завжди оці величні сходи.
То, Боже, рідний, забереш кохану?
Померти від рук ворога?
Я краще вже втоплюся.
І ким я після смерті стану?
Чи смерті цій я полюблюся?
Знайду себе, чи ворога дістану?
Побачу чи ще ту вуличку вузеньку?
Сусідів, що до ранку з ранка - роблять все
А пес? Як він там все збереже, чорненький?
Часом все це.. Занесе.
Зі мною, чи без мене
Нехай їм сил з небес прибуде.
Так. Вся гіркота мине.
Мир.. Хай буде мир.. Усюди.”

Останній сумний погляд
Та сльоза униз скотилася
Життя на тому місці зародилося
І дуб почне рости там.
До нього жінка з донькою завітають
Гулке зелене листя привітають
Але чи потребує дуб той догляд?

Остання думка про руки, очі та дружинні змови
І крок за кроком, догори,–
Та в гору.



07.12.14.-08.12.14.
23:54-01:45

Присвячується К.П.

Повний твір: http://mrrdermo.tumblr.com/post/106951502437