Твоя душа потоне в прірві станцій,
Мережива, і кульок, і надій,
Вона спіткнеться в запальному танці
Крізь купол нездійсненних мрій.
Ти не відчуєш більше її болю.
Кінець. Шкода, вона вже нежива.
І так невчасно оживуть (я молю!)
В твоїх вустах несказані слова.
В твоїх думках живуть лише надії
На воскресіння бідної душі.
Невже не можна вчасно сказать тії
Слова, що скошують в нас спориші?!
Давай-но, швидше, свічка догора,
Прошу, лиш встигни врятувать її!
_________________________________
Та більш, на жаль, не слухала вона,
І стогону нема. Вуста німі.
Тепер не вб'є її той гострий біль,
Що завдавав ти їй своєю грою.
Її душа - була твоя артіль.
Десь Там вона тепер буде Святою.
Вона пробачить. Як пробачать всі.
Цвістиме дух її на видноколі.
Її блакитні очі на зорі
Проллють криничні сльози. І прозорі.
Душа
© Copyright: Катюшка Кузьменко, 2015
Свидетельство о публикации №115010311112
Свидетельство о публикации №115010311112
Рецензии