До бiсикiв в грудях пече З Катюшi Кабанець

До бісиків в грудях пече   
З Катюші Кабанець
Переклад з російської

Місто  заклякло... Душа в себе зливу всотала...
Муляв неспокій. А мо’, зателефонувати?
– Друже, вітаю... (О Боже мій, я ж то не знала)
– Сашенька вмер. Мені раптом відказує мати.
 

– Як це? Чому? Нещодавно дзвонила, питала...
Все шуткували, в дитинстві у мріях були.
І до дрібниць все минуле тоді пригадала...
Як же, Сашко? Ну так як же, рідненький, скажи!

Ти ж обіцяв: – Ось загояться рани, на Святки
в гості приїду, не бачились вічність, мабуть.
Я вже збирався. Вже дещо придбав для хлоп’ятка...
Я одвічала: – Ще встигнеш зібратися в путь.

А головне, що не вбили прокляті ті кулі.
– Бачиш, живий, та за справу і смерть не страшна.
Скільки тоді на майдані навічно поснули...
Сашка, ріднесенький, й в мене рвалася душа.
 
Вірила серцем. Ти сильний, ти виживеш, Сашка...
Та помилилась. До бісиків в грудях пече.
Все шкереберть. Розібратися нестямно і важко.
Злива сильнішає. Хто ж ще підставить плече?..

Наче почуєш ти... И обернемось, відверті,
стрінуться погляди, болем наповнені вщерть...
Як же я хочу, аби винуватці у смерті
були покарані...
Що ж ти накоїла, смерть?!



До чёртиков больно
Катюша Кабанец


Город промок... И душа в себя ливень впитала...
стало тревожно. Решила тебе позвонить.
– Здравствуй дружок... ( Боже мой, если б только я знала)
– Сашеньки нет больше… мама твоя говорит.

– Как? Почему? Ведь звонила недавно... общались,
шутки шутили и в детство бежали мечтой.
До мелочей всё былое с тобой вспоминали...
Как же так, Сашка? Ну как же так?.. как так, родной?

Ты говорил: – Вот затянутся раны, подружка,
в гости приеду, давно не видались с тобой.
Я собирался. Купил пацанёнку игрушку...
Я отвечала: – Успеется всё, дорогой.

Главное жив. Не убили проклятые пули.
– Жив, но за благо народа и смерть не страшна.
Столько ребят на майдане навечно уснули...
Сашка, хороший мой, очень рвалась к ним душа.
 
Верила сердцем. Ты выживешь, сильный ты… сможешь.
Только ошиблась. До чёртиков больно в груди.
Жизнь кувырком. Разобраться неистово сложно.
Дождь всё сильней. Повторяю: Постой... Подожди...

Словно услышишь ты... И обернётся помедлив,
встретимся взглядами, лишними будут слова...
Как же мне хочется, чтобы виновные в смерти
были наказаны...
Как же ты, смерть, не права!