Таке примарилось...
Бо я з ребра, а ти з ефіру,
Тони повітря до твого міста…
Таке примарилось, допіру.
Ми із одного таки століття,
То може місце одне хоч вільне
Є у твоєму бутті-політті,
У завіконні, хоча й не чільне?..
Я буду тихо там у куточку
Собі днювати і гріти душу,
І так неквапно, по листочку,
Вкладати сни в альбом із плюшу.
Свидетельство о публикации №115010208071