Стоит девушка на пероне

Стоїть дівчина на пероні
і думки линуть в голові,
та що ж їй думать
такій дівчині молодій.

Та їй так сумно раптом стало,
неначе кинув її весь білий світ,
а вона стоїть тут на пероні
й чекає поїзд в далекий світ.

Вона багато, що зрозуміла:
себе перебудувати вона зуміла,
справжнє кохання вона зустріла
і так студентські роки прожила.

Але як же ж їй тяжко усе це було.
Нікого із рідних рядом не було,
а їй так хотілось сказати слова.
Та ласку почути і материнські слова.

Лишає це місто і друзів вона.
Поїде на поїзді в нове життя.
Нічого не знає, як буде,
і що то колись у неї було.

Вокзал розділяє їй думки
і навпіл ділить цю дівчину.
Одна вона стоїть й чекає,
а інша вернулась назад.

І як би то дві людини
з однієї зробилось тимчас.
Роздвоєння особистості
проходить повсякчас.

Думки про минуле пливуть і пливуть,
але і в майбутнє так хочеться зазирнуть.
Але ж невідоме чекає там всіх,
а минуле прожити уже не змінить.

Ось їде цей поїзд й зупинка його,
тут на пероні пасажирів всіх сто.
Стоїть дівчисько й чекає його
і серце хвилюється, і б'ється воно.

Думки розлітаються в різні боки,
бо дівчина знає-почнеться життя.
Але, яке воно буде,не знає вона.
А їй так хотілося б, все знова почать,
забути про все й життя розпочать.


Та як же ж забудеш?Не можна забуть
Минуле нас вчить,як майбутнє зробить!
Тому ми не можем зачеркнути весь світ,
а нам лиш потрібновсе це зрозуміть.


Ось так і дівчина стоїть вся в думках
і сльози гарячі течуть по щічках.
А очі іскряться від суму й тепла,
бо не зрозуміла дівчина оця,
чи то їй печально, чи щаслива вона,
чи то зрозуміла, що жити пора.

Студентські роки-це є все ж життя.
Доросліють діти у це небуття.
Бо наче б і марно прожиті роки,
та все ж це не так, бо вчимося ми.

І вчимося жити й працювати самі,
ми вчимося також бути одні,
самостійно приймити рішення всі,
та думки справляти у вірні шляхи.

Стоїть це дівчисько і знає вже все.
Пройшла вона шлях цей увесь
і знає що все, вже кінець
прекрасним студентськім рокам.

Зайшла вона в поїзд.Протерла сльозу.
Присіла на місце. Попрощалась.
Помахала в віконце
і поїзд ту-ту.

Зрозуміла вона, що йде в небуття,
адже ж це потрібно, бо їде вона.
Куди її поїзд полине? Куди?
Ніхто це не знає і навіть вона.
Бо вона починає нове вже життя.