…в зав’язані вікна заглядає чорна ніч,
тривога калатає в серці, не спить,
не стихає…
без краю –
незвично завмирає на відстані нас світ,
неначе обривається, не дихає мить
у сліпім, пласкім часі гнітючих думок
про безмірну біду,
що згодом може постукати у двері...
хто порушує спокій душі невідомістю
і лякає тишу?..
що карає?..
невже, то ми самі чогось боїмося?..
і все одно віддаємо у руки ночі життя,
відпускаємо один одного у подорож
до світанку… слів… Сонця…
ще крок... iще...
© Copyright: Виктор Сурженко, 2014
Свидетельство о публикации №114123009272
Свидетельство о публикации №114123009272
Рецензии
