Тревожишь вновь

                Галина Ткачук
                ти грою знов мене тривожиш
                і серце рветься не з проста
                приносиш біль,хоча і любиш,
                там в нім без тебе пустота.
                вже серпень зжав  жита на полі…
                стерня колюча,як слова.
                тебе немає в моїй долі,
                я, ніби, Мавка лісова…
                печаль душею відчуваю,
                бо наші внутрішні світи
                сплелися вітями до краю,
                до дна тієї самоти…
                і серце знову у тривозі,
                від туги зціплені вуста,
                як та тополя при дорозі,
                як в чорнім полі… німота….
                (Свободный перевод Евгении Поздняковой)
Тревожишь вновь меня игрою
И рвётся сердце неспроста,
Любовью боль мою прикрою,
Но без тебя лишь пустота...
Вновь август,жито сжато в поле,
Колючи,как стерня слова,
Тебя в своей не вижу доле
Русалка я, шумит листва
И чувствую печаль душою,
А изнутри идущий свет
Переплетает нас с тобою
Мы пьём до дна любви запрет
И сердце до краёв в тревоге,
Тоскою сцеплены уста
И тополя что у дороги,
Как в чёрном поле... немота... .