Л. Костенко. Мой бедный лес, как ты закоченел...

Автор: Лина Костенко  (1930 г. р.)


         Перевод с украинского языка Инессы Соколовой

* * *

Мой бедный лес, как ты закоченел!
Наверно, ждал и думал о разлуке.
Но в ноябре  морозец подоспел,
с деревьев парики содрал от скуки.

Капустой позднею стал сизый день.
Прошёлся дождь, потом похолодало.
Ты крылья опустил. Вот… старый пень –
грибочков нет, а было их не мало.

Мой бедный лес, ты думаешь пора?
Быть  может, в осени ещё побудешь?
Дождешься птиц, что с серебром пера,
листочков новых... и зверят разбудишь.

О чём же всё скрипит твоя сосна?
Под солнцем капля янтаря скатилась.
Кикимора хихикнула в лесах,
о том, что в холод не приду, глумилась.

При ветре, всё звенит как будто жбан.
Дорога ждёт, но будет ли обратно…
А за окном спустившийся туман
и первый иней… Думы неохватны...


Автор: Лина Костенко

Оригинал

* * *

Біднесенький мій ліс, він зовсім задубів!
Він ждав мене і думав про розлуку.
Вже листопад підкрався з-за дубів
і гай знімає золоту перуку.

Синіє день, як пізні капусти.
Приходив дощ, а потім було зимно.
Біднесенький мій ліс! - він крила опустив.
Нема грибів, хоч би який мізинок

Біднесенький мій ліс, хіба уже пора?
А може, ти ще в осені побудеш?
Завернеш птиць сріблястого пера,
одягнеш листя і звірят побудиш.

Про що, про що скрипить твоя сосна?
Зронило сонце бурштинову краплю.
І десь хихоче химороть лісна,
що я ж до тебе по снігах не втраплю.

Все на вітрах дзвенітиме, як дзбан.
Дорога буде - ні туди, ні звідти.
І наче склом затовченний туман,
упала перша паморозь на віти...