Примара...

Мені явилася твоя примара,

Коли вночі додому йшла сама.

Немов якісь таємні чари

Зворушили мої всі почуття..

  Мені згадались наші дні веселі,

  Де разом були ти і я..

  І наш осінній сад, прогулянки жовтневі..

  У ті роки в душі цвіла весна.

А потім - сльози, біль, страждання..

Я втратила тебе вже назавжди.

Тільки глухе, німе мовчання

В душі моїй.. Загинув ти.

  На цвинтарі я ледь не впала,

  Коли побачила тебе в труні..

  Останню квіточку віддала..

  Тепер лежиш ти у землі..

Такі думки мені з’явились,

Коли твій привид стрів мене..

Навіщо з ним вночі зустрілись?

Ой, бачу, знову він іде..

- Скажи мені, молю, хоч слово,

Ти тільки не мовчи, скажи!

Чом ти прийшов сюди і знову

Лиш тільки дивишся в пітьмі?

  Я знаю, в нас було кохання,

  Яке буває раз в житті

  І маю лиш одне прохання:

  Являйся лише уві сні.

У сні я вільна і весела,

Там світ існує лиш для двох.

І сльози, й сум давно лишила.

І в серці соловей: “Тьох-Тьох..”

   Він знову мовчки, знову тихо.

   Ступив два кроки, знову став.

   Я все чекала зла чи лиха,

   Від нього.. Але він сказав:

- Ми знову будем разом, знову,

Тільки не бійсь, повір мені.

І я піду в той світ з тобою,

Де мир і спокій у душі..

    У тебе в снах тріпоче серце,

    У тебе в снах буяє кров.

    До тебе, мила моя зоре,

    Прийду вві сні я знов і знов..

Я так люблю тебе! Ти знаєш,

 Що після смерті не лишу..

Я бачив, тяжко ти страждала,

Тепер в твоїх я снах живу..

                декабрь, 2007