Анна Ахматова - ПОЭТ, Б. Пастернаку

Анна Андреевна Горенко/ Ахматова (1889-1966 г.)
«Поэт,  Б. Пастернаку» Бессмертная Классика  http://www.stihi.ru/2011/10/02/6398

***

------------------- Перевод с русcкого на украинский язык: Николай Сысойлов

***


================================= Анна Ахматова «Поэт, Б.Пастернаку»

================================= Он, сам себя сравнивший с конским глазом,
================================= Косится, смотрит, видит, узнает,
================================= И вот уже расплавленным алмазом
================================= Сияют лужи, изнывает лед.

================================= В лиловой мгле покоятся задворки,
================================= Платформы, бревна, листья, облака.
================================= Свист паровоза, хруст арбузной корки,
================================= В душистой лайке робкая рука.

================================= Звенит, гремит, скрежещет, бьет прибоем
================================= И вдруг притихнет,- это значит, он
================================= Пугливо пробирается по хвоям,
================================= Чтоб не спугнуть пространства чуткий сон.

================================= И это значит, он считает зерна
================================= В пустых колосьях, это значит, он
================================= К плите дарьяльской, проклятой и черной,
================================= Опять пришел с каких-то похорон.

================================= И снова жжет московская истома,
================================= Звенит вдали смертельный бубенец...
================================= Кто заблудился в двух шагах от дома,
================================= Где снег по пояс и всему конец?

================================= За то, что дым сравнил с Лаокооном,
================================= Кладбищенский воспел чортополох,
================================= За то, что мир наполнил новым звоном
================================= В пространстве новом отраженных строф,-

================================= Он награжден каким-то вечным детством,
================================= Той щедростью и зоркостью светил,
================================= И вся земля была его наследством,
================================= А он ее со всеми разделил.

=================================         <19 января. 1936>

=================================         Строфы века. Антология русской поэзии. Сост. Е. Евтушенко.
=================================         Минск, Москва: Полифакт, 1995.
       


--------------------------------------------------------
Поет, Б. Пастернаку
(перевод на украинский язык: Николай Сысойлов)

***

Він порівняв свій хист із кінським оком,
Все дізнається, дивиться як слід.
І ось уже розплавленим пороком
Блищать калюжі, знемагає лід.

У млі ліловій плавляться задвірки,
Платформи, листя, хмари, мов ріка.
Свист паровоза, стиглий хрускіт кірки,
Кавун стікає соком під  рукав.

Дзвенить, гримить, скрегоче у прибої
І раптом стихне, – а це значить, він
Лякливо пробирається по хвої,
Щоб не злякати неба чуйний дзвін.

Це означає, він шліфує жорном
Пусте колосся, – а це значить, він
До плит дар’яльських, проклятих і чорних,
Чи з похорон прийшов, чи з іменин.

І знов пече віршем московська втома,
Дзвенить здаля смертельний бубонець ...
Хто заблукав у двох шагах  від дому,
Де сніг по пояс і всьому кінець?

За те, що дим зріднив з Лаокооном,
Могильний оспівав чортополох,
За те, що світ наповнив чистим дзвоном
У просторі безсмертних фраз та строф, -

Він нагороджений якимось вічним хистом,
Тією щедрістю і пильністю Світів,
І вся Земля була йому дитинством,
І він його між нами освятив.

***
Николай Сысойлов,
23.12.14


С УДАРЕНИЯМИ
--------------------------------------------------------
Поет, Б. Пастернаку
(перевод на украинский язык: Николай Сысойлов)

***

Він порівня'в свій хист із кі'нським о'ком:
Все дізнає'ться, ди'виться як слід.
І ось уже' розпла'вленим поро'ком
Блища'ть калю'жі, знемага'є лід.

У млі ліло'вій пла'вляться задві'рки,
Платфо'рми, ли'стя, хма'ри, мов ріка'.
Свист парово'за, сти'глий хру'скіт кі'рки,
Каву'н стіка'є со'ком під  рука'в.

Дзвени'ть, грими'ть, скрего'че у прибо'ї
І ра'птом сти'хне, – а це зна'чить, він
Лякли'во пробира'ється по хво'ї,
Щоб не зляка'ти не'ба чу'йний дзвін.

Це означа'є, він шліфу'є жо'рном
Пусте' коло'сся, – а це зна'чить, він
До плит дар’я'льських, про'клятих і чо'рних,
Чи з похоро'н прийшо'в, чи з імени'н.

І знов пече' вірше'м моско'вська вто'ма,
Дзвени'ть здаля' смерте'льний бубоне'ць ...
Хто заблука'в у двох шага'х  від до'му,
Де сніг по по'яс і всьому' кіне'ць?

За те, що дим зріднив з Лаокоо'ном,
Моги'льний оспіва'в чортополо'х,
За те, що світ напо'внив чи'стим дзво'ном
У просто'рі безсме'ртних фраз та строф, –

Він нагоро'джений яки'мось ві'чним хи'стом,
Тіє'ю ще'дрістю і пи'льністю Світі'в,
І вся Земля' була' йому' дити'нством,
І він його' між на'ми освяти'в.

***
Николай Сысойлов,
23.12.14

Коллаж мой – на основе фото с нэта