Легесенькі білі сніжинки
Засипали двір-моріжок
Їм яблуня ніжно шепоче:
«Привіт, мої любі! Ходіть у садок»
Та вітер з розгону кружляє
Веде їх в шалений танок
У пригоршні ловить сніжинки
І в’є з них весільний вінок
Згубилися стежки й дороги
А вітер гуляє на всю
Намів вже такі кучугури
Що я в них топлюся і ледве бреду
А полем летить хуртовина
Розхристана, люта, бліда
На білих запряжених конях
У сани із клена й срібла
Всю ніч лютувала стихія
Крутила, ревла і мела
З вербою, що там в самотині,
Війну нескінченну вела
Жбурляла їй снігу,
Гілля поламала, обдерла кору,
Трясла її бідну невпинно
Мов ту одиноку вдову
На ранок стомилась, притихла
Коней відпустила, сама прилягла
У білі яскраві шати
І поле, і ліс одягла
10 грудня 2000 року
Хуртовина
© Copyright: Екатерина Таратун, 2014
Свидетельство о публикации №114122205086
Свидетельство о публикации №114122205086
Рецензии